Падают звёзды... Валентина Толошная

Знаю я – в августе падают звезды,
Слышала – звёзды те счастье приносят.
Только вот в горе не будет с них пользы,
И не помогут в беде, как ни просишь.

Думала – счастье себе нагадаю,
Невелико загадала желанье,
В сумерках жду – повезёт? Опоздаю?
Кратко звезды промелькнувшей сиянье…

Небо, похоже, решило сердиться:
В тучах нахмуренных звёзды, как слёзы;
Так почему же мне ночью не спится?
Так почему о тебе мои грёзы?

Звёзды готова просить на коленях –
Видеть тебя, объясниться с тобою;
Как же нам встретиться хоть на мгновенье,
Как разлучиться с уныньем-тоскою?

Звёздочки-сёстры, пробейтесь сквозь дали,
Следом сверкающим, яркой дугою;
Сердце моё не железо, не камень –
Тужит: а может, он ходит с другою?

...

Оригинал:

Кажуть, що в серпні падають зорі
Кажуть, що зорі ті щастя приносять
Лиш не поможуть в нещасті та горі
Тут вже нічим не зарадять, хоч просиш.

Думала щастя собі напитаю
В мене бажання таке невеличке
Лише смеркається. Стала. Чекаю.
Доки зоря буде падати й  зникне.

Небо, немов наді мною глумиться
Хмари засунули зоряне небо
Чом же мені у цю ніч так не спиться?
Чом же це я так сумую без тебе?

Зір я хотіла прохати уклінно
Бачить тебе, говорити з тобою
Як же зустрітися хоч на хвилину?
Як розлучитись мені із журбою?

Зорі, далекі і милі сестриці,
Вийдіть з-за хмар, розженіть мою тугу
Серце моє не з каміння, не з криці
Тужить  воно. Може він любить другу?..