Без слів оцих, прісніє рідна мова,
Життя без них, що трапеза без солі.
Вони не забуваються ніколи,
Це Матір, Батьківщина й рідна школа.
І голосно і дзвінко, покличе в клас вона,
Шляхи до неї різні, та суть у всіх одна.
Підхопить кожну долю й веде з десяток літ,
Стежиночкою в школу, шляхом широким в світ!
То ж де б тільки не їздив, куди б не долітав,
Та в школі вічно рідній, дитинство впізнавав.
Воно в ній не згасає, дзвінок лиш і в ту ж мить -
Дитя вже з ніг збиває, як я колись, летить.
Здається, що здогнав би отого пацана,
Та думку проганяють, роки і сивина.
О, вдячний тобі школо, за те, що в цій порі,
Відчув далеке вчора, лиш став на твій поріг.
... О, школо Зятківецька!.. – в житті мов Прометей,
Учням даруєш серце, храм знань ти для людей.
Сльозу не приховаю, в оцей святковий день,
У віршах тебе славлю, в сторічній ЮВІЛЕЙ!
Школi до 100-рiччя з дня народження
© Copyright: Петро Керанчук, 2009
Свидетельство о публикации №109011203403
Свидетельство о публикации №109011203403
Рецензии