Людина крокує до смерті,
а думає, що до життя.
Мов яблуко - спіє у серпні,
у жовтні іде в небуття...
Щоб яблука нам скуштувати -
хай кисле, терпке, та своє,
давай-но хутчіш крокувати -
зозуля он, чуєш, кує.
. . . . . . . . . . . . . .
Хоч відстані вже малувато,
не чутно в душі солов’я,
люблю я здаля милуватись,
як мила крокує моя.
Крокуемо...
© Copyright: Юрий Ош, 2009
Свидетельство о публикации №109011105355
Свидетельство о публикации №109011105355
Рецензии