Донбас... І враз перед очима:
струмок у балці, а за ним - бугри,
і над донбаськими плечима
Чумацький Шлях яскраво майорить.
А вдень там сонце золотаве
промінням край шахтарський залива.
Яка краса, о Боже правий! -
в степах буяє сива ковила.
І терикони, терикони -
неначе сонми чорних пірамід...
Я зберігаю, мов ікону,
в душі мого дитинства краєвид.
Усе минулося... Ніколи
не думав я Луганщину мою,
тебе, Донбасе сивочолий,
такими бачити, що не взнаю.
У балці, поки що зеленій,
струмок не грає навіть навесні,
плакучі верби, горді клени
привітно не вклоняються мені.
А люди? Ніби диким мором
спотворені у цей ганебний час
і відчувають справжній сором
за край свій рідний - сонячний Донбас.
Жива картина серце крає...
Коли ж халепу скинемо оцю -
і линуть знов над вільним краєм
духмяні зливи трав і чебрецю?
28.10.2006р.
Коли?..
© Copyright: Юрий Ош, 2009
Свидетельство о публикации №109011105128
Свидетельство о публикации №109011105128
Рецензии