Знімаючи маски, знімаємо очі.
І бачимо світ вже під іншим кутом.
Крізь холод знаходимо щастя щоночі,
Ба ж, силу у собі знаходимо знов.
То ніч у собі якесь таїнство криє.
Торкається ніжно рукою очей.
Неначе відніме щось, тайну відкриє.
Однаково стане до змісту речей.
І тіло, що ниє від дикого болю,
Хай, щастя нарешті побачить у нім!
Хай, розум відключить! Відніме, хай, волю!
Усе, те що робиться з ними тепер.
І не доведеться за щирість платити,
Що так зберіглася у наших серцях.
Ім змога буде ще майбутнє зустріти,
Бо світло палає у їхніх очах.
А ті, що побігли лякаючись долі,
Себе убиваючи тільки-но світ,
Себе видаючи за іншого когось,
Ще мають нахабність прощення просить.
По суті, ми все одно носимо маски.
Не нам розрізняти, хто справжній, хто ні.
Прокинеться віра! Прокинеться совість!
Минулого маски згорять у вогні...
Знiмаючи маски, знiма мо очi...
© Copyright: Юлия Бырсан, 2009
Свидетельство о публикации №109011101803
Свидетельство о публикации №109011101803
Рецензии