Небесний мандрiвник

     (Міні-поема)

Приснилось... Довго був в раю
народний воїн - гайдамака,
і землю грішную свою
схотів відвідать неборака,
бо нещодавно він почув,
що Україна - незалежна,
і там, де вже давно не був,
нема панів - проклятих лежнів.
Тож милосердний батько Бог
пустив додому сіромаху,
і... від сузір’я Козерог
той - на землі з одного маху.
Як приземлився, неборак
одразу миттю озирнувся,
щоб скуштувати волі всмак,
заради чого й повернувся.
Он, бачить, річечка блищить,
і гай за нею зеленіє.
До них подався він мерщій,
як тільки наш козак уміє.
Ступає стиха мандрівник
до річки, щоб обмити мощі,
та раптом чує збоку крик:
"Купатись можна лиш за гроші!"
Якийсь виходить з-за кущів
в зеленій формі здоровило:
якраз навколо ні душі,
а він в руках тримає вила.
"Тут вже давно приватний пляж, -
волав битюк. - Платити треба!"
Наш мандрівник здригнувся аж,
бо крик лунав сливе до неба.
Він не хотів, щоб Бог-отець
його сварив в небесній залі,
тому до гаю навпростець
пішов, мов від гріха подалі...
І гайдамака у гаю
п’є запашисту насолоду,
мов у зеленому раю,
де не гуляє вітер зроду.
Та несподівано за ним
зашерхотіло, як у торбі.
Він обернувсь: із-за сосни
біжать в плямистій уніформі
два велети, у них в руках
блискоче вогнепальна зброя.
Затвори клацають - бабах! -
летять повз нього кулі роєм.
Підбігли велети. "Стривай,
чужим в гаю гулять не можна! -
кричать. - Тут вже приватний гай,
тому приватна гілка кожна".
І запитав тоді "чужак":
"Приватний, що це означає?"
"Дивись, дивись, який дивак! -
регочуть хлопці-дурепаї.
"Приватний - це тобі чужий,
або це просто, значить, панський.
Отож, мотай звідсіль, мужик!" -
говориться йому по-хамськи.
І гайдамака жалкував,
що не було у нього шаблі -
двома би помахами стяв
отим холопам "дирижаблі".
"Виходить, батьківська земля,
як і раніше, знову панська,
і Україна - не моя,
бо править нею рать поганська?
Не діло, щоб служив козак
країні псевдонезалежній.
О Боже, поверни назад
мене у небеса безмежні!"
Отак небесний мандрівник
кричав, за слів неначе браком...

Від крику цього сон мій зник,
мов полетів за небораком.
Та я довгенько ще лежав
в пітьмі з відкритими очима
і тишком-нишком міркував
про гайдамаку-побратима.