Думала

"Везе  мені  в  житті  на  дурників  бездумних!
Як  той  кізяк,  пливуть  в  ріці  життя.
Скидають  вади  всі  на  нібито  "розумних",
Заводять  теревені  з  того  боку  небуття...

І  нащо  ж  ви  з'явилися  круг  мене?!  - 
Я  і  сама  одного  разу  з'їду  з  глузду.
Якого  ж  біса,  ти,  гидкий  людський  займенник,
Ведеш  словесну  працю  розгалузу?

Це  як  якийсь  пристріт  дешевий:
Що  вже  аж  тхне  від  нього  слів  новинками!
А  я  все  вірю  в  розквіт  душ  рожевий  - 
Й  думки  мої  плетуться  рябими  Первінками...

Так  згинеш  ти,  сумління  бідолашний  привид,
Чи  перетворишся  і  взагалі  на  тінь?!
Чи  вдумаєш  "новий  суттєвий  привід"?  - 
Доки  стою  на  всіх  дибах,  як  дурний  кінь..."

Так  думала  у  серці  Ненька-мати,
До  склянки  накрапаючи  життя.
"Куди  іти?..  В  петлю  чи  знав  за  ґрати?..  - 
Та...  Все  було.  Так,  може,  спроба  в  небуття?.."