Для бабусi

Бабуню, Ви кажете настала осінь?
Вигадуєте, що наздоганяють вже роки.
А як на мене, молода ж Ви зовсім,
Довге життя пророчать  лінії трудящої руки.

Бабуню, чому сльоза струмочком в’ється на щоці?
Та сум проник в завжди палаючі добром нестримні очі?
Чи можна не любити руки ці,
Які за всіх невпинно піклувались  дні і ночі?

Бабуню, я знаю, серцем завжди линете до нас,
І сотні кілометрів  - Вам не перепона.
Ваша любов здолає відстань й час,
Їй меж нема.  Ми слухаємо лише її закони.

Бабуню, для нас Ви –  це Різдво,
Без Вас не уявляємо ми свята,
Ви нам даруєте добро, його єство
Відкрили нам, ще як були малята.

Бабуню, Вам до лиця пасує все і навіть зморшки,
 Воно ввібрало мудрість і дитячу ласку,
Ну, усміхніться ще раз, ну… хоч трошки!
Ось так Ви схожі на Царівну з казки!

Бабуню,  Ваша молитва  нас оберігає,
Світлішою стає вмить путь-дорога.
Ви – тепле сонце, що ніколи не сідає,
Здоров’я просимо для Вас у Бога.

Бабуню, ні, ще не настала осінь,
Прошу , не треба тільки йти,
Бо Ви ж душею молода ще зовсім,
Такої, як Ви, у світі більше на знайти!