Як листя на деревах шелестить,
І сяйва місячного ніч приречена жадати,
Молю, щоб ти з’явилась хоч на мить,
Бо так судилося – мені тебе кохати.
Вночі являєшся мені солодким сном,
А як не сплю дощем тихенько плачеш,
Зірками очі твої сяють за вікном,
Але мої страждання ти не бачиш.
А із світанком птахом ти летиш,
Крилом торкнувшись мого серця рани,
Та листям на деревах шелестиш,
І ранку ти шепочеш: “Мій коханий…”
А вдень ти очі сліпиш променем мені,
І сонцем полудневим душу палиш,
І наче сонце ранньої весни
Мене до себе ти безжально маниш.
А ввечері разом з промінням гаснеш,
Зникаєш десь в примарній далечі.
Ти тільки ввечері зникаєш і не маниш,
Щоб знов явитися мені вночі…
березень, 2002
Як листя на деревах шелестить...
© Copyright: Когда-То Была Ангелом, 2008
Свидетельство о публикации №108122400523
Свидетельство о публикации №108122400523
Рецензии