A priori

              Пам'яті краматорського поета
                Петра Красєнця

Я лишаю цей світ. Він мені надоїв.
Так обрид, що вже більше не можу.
Все сказав, написав, не лишилося слів.
Я іду! Більше вас не тривожу.

Це не відчаю крок. Це – безвихідь німа.
Буде спокій мене колисати...
І заплаче за мною берізка сумна,
І Вкраїна заплаче як мати.

Заридають за мною вітри та дощі,
Засмутиться на хвилю природа...
Я іду вже від вас, відпускайте мерщій.
Хай хоч в цьому мені буде згода.

Я розтратив себе на велике й пусте,
Бо так жив як хотілося жити...
Хоч для мене в житті було саме святе –
Словом правди завжди дорожити!

Я вже йду за межу, де немає знущань,
Ані крику дурного, ні ґвалту...
Я іду за межу без усяких вагань,
Наче доленьку ставлю на карту.

Відійду як відходить ранковий туман
У обійми всеосяжного неба.
І, нарешті, в кінці, сам собі буду пан.
І моя вдовольниться потреба.

Залишаю цей світ. Не тривожте мене.
Дайте спокій мені на хвилину...
Я міняю земне – на усе неземне.
І рятую себе як Людину.

Страница Петра Красенца на Стихи.ру.
http://www.stihi.ru/author.html?krasenets