Ти говорила, опускаючи повіки
І руки грали як метелики у квітнику.
Я знаю - ця краса в тобі на віки,
Та не збагну - ти уві сні, чи на яву.
І сміючись ти затуляла хутко рота,
З якого не завжди одна хвала.
Та як жіночна та твоя дрімота
Що, інколи, здається, тільки димна мла
Ставала ти одним великим чуйним вухом,
Ковтала смачно всі приправлені слова.
А інколи, здавалось, ти літала духом,
І залишалась незбагненна повнота.
Мені подумалось - нове в мені збудила,
Не голосно, а стиха, як зійшла зоря
Я знаю, я тебе завжди любила,
Не треба штампів, ти і так моя руда!
Руда
© Copyright: Инесса Цукрова, 2008
Свидетельство о публикации №108121802061
Свидетельство о публикации №108121802061
Рецензии