Пiзня любов

Осінь листям, барвистим, стежки і сліди прихорошує,
Вічна пісня її долинає на наших осінніх літах.
В запізнілій порі я до танцю тебе вже запрошую
І любов спалахнула у наших самотніх серцях.

Твої діти тебе називають давно уже мамою,
І дівчат проводжають із школи  онуки мої.
А я вперше тебе називаю своєю коханою
І вони здивувавшись співчуття дарували свої .

Відчували в ту мить, як за нас наші доленьки моляться,
Залишали разом на одинці в кімнаті удвох.
Осінь в пізній порі дарувала багато нам золота,
Щоб любилися ми і в коханні струмок не засох.

Нам роки, мов струмки, що прожили назад не повернуться,
Відшуміла в них юнь, немов відлітаючий птах.
По осінній порі нова доленька килимом стелиться,
Від жаринок душі спалахнуло кохання в серцях.

Приспів:
А музика в барвах в осінній танок припрошає,
Вливається в душі й самотні серця веселить.
Дві доленьки разом, як вперше у парі кружляють
І марш Медельстона для них особисто звучить.