Памяти жертв голодомора укр

Морили їх голодом, вбивали за жито
Майбутнє їх вкрали, убили дитину.
Дитину, що тільки-но стала на ноги,
Дитину, що ще не з’явилась од Бога.
     Не шкода було цьому сатаневі
     Долі, що може загинуть миттєво.
     Забрали весь хліб, що був у коморах,
     Забрали усе! Не повернуть нічого!
На вулицях не люди,
А шкіра і кісті
Та плач за воротами
Мужа, невістки.
     Дивись-но! Ось там, під будинком
     Загнившеє тіло якоїсь дитинки.
     Померло, напевне, від крихточки хлібу,
     Що дали прохожі голодній дитині.
На них вже ніхто не звертає уваги –
Всі звикли за рік до тяжкої печалі,
До смороду гнилі і смерті дихання,
До каторги Сталіна, що боявся зізнання.
     У місто з села усі люди пішли,
     Але і у місті вони не знайшли
     Відради і їжі, яку уві сні
     З радістю згадував кожен із них.
Дехто пішов у ліси і в землянках ховались,
Щоб бути в живих, вони харчувались
Усім, що було – хробаком і корою.
І спогади ці ти не змиєш водою.
     Повинні всі знать злодіяння влади,
     Тих поважать, що розповіли на правду
     Про голодомор, що записан в історію,
     Про біль, що залишив у серці вибоїну.
Згадай же усіх, хто загинув тоді,
Бо пам’ять живе у серцях назавжди!