Из истории жизни Крошки Ру

Одним травневим теплим ранком,
(Здається, одинадцяте було),
Ледь дочекавшись до світанку
В цей світ іще одне маля прийшло.

Назвали ляльку Ірою,
На втіху старшої сестри,
Ім*ям, що значить «мирная»,
Яке й дало напуття у житті.

Дівча росте тихенькою, слухняною,
З бабусею читати рано почала.
Цвіте мала веселою й рум*яною,
В очах іскринки і до пояса коса.

Ідуть літа, минають роки,
Її цікавить все і всюди,
У школі робить справні кроки,
За все береться й все виконувати буде.

Поняття має всіх наук і справ,
Та серед них душа лежить до двох:
На користь мови в школі її вибір впав,
Й любов до спорту розпалив сам Бог.

Привітна й дружна, рухлива й жвава,
На поміч йде всім, хто цього потребує.
Не лишить без уваги жодної справи,
Зі школи в спортзалу, а звідти додому мандрує.

Але бажання одне в ній жило й живе –
Танцями марить і вдень, і вночі.
Стрімкою ходою до мрії своєї іде,
Вона знає, де взяти від щастя ключі.

Майбутнє своє бачить творчим, яскравим,
Але без усіх непотрібних прикрас.
Піде шляхом хоч тернистим, та правим,
Знайде своє місце, бо вогник напуття не згас.

І кожний, кому зустрічалась вона,
Забути не зможе, ті теплі хвилини,
Коли серце бриніло, мов задіта струна,
І спогад лишиться терпкий, наче сік журавлини.


Крошка Ру