Я намагаюся почути тишу.
Вслухаюся в її шепіт.
Вдивляюся в темні очі.
Впиваюся диханням в її пустоту.
Відчуваю на собі її запах.
Проникаю до її думок.
Хапаю повітря,
насичене її дотиками.
Вона розповідає мені
свої тихі мрії,
повільні переживання,
самотні спогади,нічні страхи.
Вона боїться самоти.
Спить,не вимикаючи світла.
Вона живе з постійним відчуттям
своєї безмежності.
Її ніколи не слухають,
ніколи не розуміють.
А іноді навіть не помічають.
Це засмучує тишу.
Я занурююсь все глибше
в густе мовчання і
знаходжу там,
на самому дні,
багато несказаних слів,
невирішених проблем,
непочутих зізнань,
нерозділених переживань,
нездійснених мрій.
Я намагаюся розговорити,
витягти,висвітлити,
виказати тишу,але
вона продовжує мовчати.
Зітхає,понуро опускає голову,
ховає очі і розчиняє мене в собі.
Тиша
© Copyright: Ксения Котляревская, 2008
Свидетельство о публикации №108120201984
Свидетельство о публикации №108120201984
Рецензии