Ми хочемо сказати щось,
Але минає час – і пізно.
Ми плину часу піддамось,
Нам в світі тісно.
Ми одяг рвем, коли пройшло,
Ми кричимо, коли болить,
Час… горе… нас знайшло…
На ком провину закріпить?
Нема нічого, тільки страх,
Що більш нікого в світі…
Один, один в свої шляхах,
Ми всі для когось діти…
Як все сказати до кончини?
Не встигнеш все – закон.
Нема ніякої причини,
Лише життя та серця стон…
А може краще промовчати,
Коли буття своє бере?
Ми змушені когось ховати,
Так що тепер… усе пройде…
Ми плачем, стогін піднімаєм,
А що там буде далі?
Нічого ми, на жаль, не знаєм…
Та ми ніколи і не знали…
Є те, чого вже не змінити,
Коли прийшла пора…
Є те, що треба відпустити…
Й не мучить душу… відліта…
Колись то зрозумієш ти,
Що все на світі йде в порядку:
Сьогодні поховаєш ти,
А завтра вже підуть про тебе згадки…
Смерть
© Copyright: Гала Авис, 2008
Свидетельство о публикации №108113001856
Свидетельство о публикации №108113001856
Рецензии