Місяць знову наповниться смислом,
Дикі гуси почнуть відлітать.
І замру я, застигну, зависну,
Бо до тебе нема вороття.
Мої очі, по-відьомськи віщі,
Спалахнуть зеленавим вогнем,
І я крикну: «О Боже! Навіщо?
Хіба мало на серці проблем?»
І печаль, без кінця і без краю
Знає все, що зі мною було,
І на тілі своєму шукаю
Твоїх рук запізніле тепло.
Та блукаєм у різних світах.
Розійшлися орбіти. Так треба.
Світлим сумом у чорних очах
Погляд твій я спіймала у небі.
Спогад -2
© Copyright: Татьяна Ши, 2008
Свидетельство о публикации №108112501231
Свидетельство о публикации №108112501231
Рецензии