Не треба, друже, вити так. Не треба.
Полиш в собі оці надриви злі.
Усі ми вільно ходимо до неба.
І все тому, що прагнемо землі.
Ну, як тобі оці довести вісті,
Що твій володар - привид небуття,
Де буде віг, можливе, літ зо-двісті
Ізнову десь обернеться с дитя.
І я в собі собачу біль несу.
А він тебе, твою надмірну тугу
Чекатиме у просторі часу.
Б! ль
© Copyright: Анатолий Таран, 2008
Свидетельство о публикации №108112403186
Свидетельство о публикации №108112403186
Рецензии