Батьковi

Було у мене передчуття,
Що скоро ти підеш,
Мене залишиш в самоті,
Жалкуючи помреш.

Ти так боровся за життя,
Хотів з ріднею жити,
На світі білім по землі
З усмішкою ходити.

Напередодні того дня
Ялинка всохла біля хати,
Напевно, ти забрав її собі,
Щоб за життям не сумувати.

Невчасно ти від нас пішов,
Хоч до останнього тримався.
На волю неба та Христа
Безпомічно віддався.

ІІ
Очі твої завжди зі мною.
В останні хвилини твого життя
Вони наповнилися журбою,
Адже не бачили майбуття.

Блакитні, мов небо ранесенько в травні,
Хмаринки не видно в очах тих м’яких,
Лагідні, милі, які ж були гарні,
Ніколи не бачила в світі таких.

Так прикро, що більше я їх не побачу,
Що не співатимуть їм солов’ї,
Лише волошки розквітнуть – заплачу,
Вони нагадають очі твої.
ІІІ

Ти руки склав й не дивишся на нас,
Наш любий тато, милий тато.
Невже прийшов той страшний час –
Тебе востаннє проводжати?

Невже ти залишаєш назавжди
Дітей, дружину, рідну хату?
Прокинься, встань, від нас не йди,
Наш любий тато, милий тато.

Чому усмішка на вустах мовчить,
Холодні руки, воскове обличчя,
І тільки дощ зубами цокотить:
«Не будіть, не тормошіть, облиште.

Він вже далеко, тут його нема,
Більше не чує схлипів і ридання.
Вам боляче, що в домовині марева пітьма,
А він уперше зустрічає неземне світання».

ІV
Казали люди, час лікує,
З роками біль уся мине.
Чому ж душа болить, сумує
Й воліє бачити тебе?

Батьку, мій батьку,
Хоч раз уві сні
Посміхнися мені,
Посміхнися мені.

Зі мною часто так буває:
Сльоза з жалоби затремтить,
Ніби скалка застрягає
В моєму серденьку на мить.

Схожу на тебе людину бачу,
Біжу за нею та й схаменусь.
Повірю в свою гірку вдачу,
Знов занудьгую, зажурюсь.

Та якось голуб закурликав,
Крилом ударився в вікно,
А я подумала, то батько кликав,
Бо ми не бачились давно.

Батьку, мій батьку,
Хоч раз уві сні
Посміхнися мені,
Посміхнися мені.