Казка початок

       Одна хмаринка, дві хмаринки, три хмаринки… Вона сиділа на самісінькому краєчку місяця, сама легенька як хмаринка, і, рахуючи, посміхалася зіркам. Зорі кружляли довкола, спалахували й згасали, створювали чарівні візерунки в безодні нічного неба й вели нескінченну розмову про всесвіт, про сонце, про мандруючі планети.
       Їй ніколи не було сумно. Скільки вона себе пам’ятала, завжди були зірки, місяць, що весь час змінювався, та хмаринки унизу. Саме вони цікавили її найбільше. Може тому, що були такі мовчазні, а тому – загадкові, а може тому, що над ними мала владу якась невідома сила, що змушувала їх день-у-день бігати навколо якоїсь зеленої планети.
 Якась зірка розповідала, що на тій планеті живуть різні істоти, від маленьких до величезних, різної форми та забарвлення. А з того часу, як вона почула про їх існування, нестерпно хотілося побачити їх на власні очі. Але хмаринки ховали від неї планету та її мешканців й вона терпляче чекала можливості потрапити туди.
       
І ось… Спочатку з’явилося відчуття чогось незвичайного, а зовсім скоро вона побачила нову яскраву зірку, яка щохвилини збільшувалася. «Та це ж комета!» Коли та наблизилася, хлопець, що опікувався нею, привітав її помахом руки.
- Ти куди?
 - На Землю…
 - Візьми мене з собою
 - А як же твій Місяць?
 - Він зараз дорослішає – впорається сам.
 - Тоді тримайся чимдуж!
І вони помчали назустріч пригоді…