Дорогою з Парижа
незабутній мій печальний друже?
Чи на ностальгію занедужав
і співають тужно уві сні
солов’ї далекої країни,
де у щастя не повірив ти?
Як тобі тепер? Сягнув мети?
Твої очі, так знайомо сині,
убирають синь чужих небес.
Руки на кермі і стріли автобанів...
Друже мій, віддавна некоханий,
чом на рапт у пам’яті воскрес?
І намарилося боляче мені —
як тобі в холодній чужині?
5.02.02
Свидетельство о публикации №108111604496
Каждый делает свой выбор, только сердце при этом не спрашивает, душу свою бессмертную не спрашивает, вот и болит она, ноет...
А человек уезжает за сытостью, в основном, ведь сейчас не те времена, как в 1920, когда белые уходили стройными полками в Турцию и Париж, или не 1945, когда русские и украинцы (власовцы и эсэсовцы) бежали в обе Америки...
Сейчас едут за тем же, за чем и в 70-80-90-е... за ней родимой, пахнущей чесноком!
Игорь Дадашев 03.10.2009 17:54 Заявить о нарушении