Ти охолов...

(посвящено В.К.)

Ти охолов. І навіть слово я боюсь
Тепер тобі сказати та всміхнутись.
Болить… у мене серце. Знав би ти,
То може б пожалів, а може ні…
А може всі мої слова, я к ті лелеки,
Повз тебе пролетіли над селом.
А може… все! Не в змозі говорити.
Бо ніж у мене в серці тільки твій.

Дивитись боляче. А крик в душі у мене,
Злякавшись, став на місці і стоїть.
І знає сам, що треба! Треба вийти!
Але боїться. Думає. Хрипить.
Чогось чекає, а чого чекає?
Якби могла я тільки зрозуміть.
То, може, біль змогла я зупинить.
То, може, перестала сумувати.

Що день, що ніч, а тільки рідний ти
Перед очима став і йти не хочеш.
Та й, мабуть, не дозволила піти.
Дивилася б у твої сірі очі.
І думка, що кохаю я без слів,
Без тебе поруч мучусь я ночами -
Вбиває. Та чи зможеш зрозуміть?
З тобою бути просто я не можу…

Від того й голова моя болить.
Від того й крик застиг, стискає груди.
Від слів,.. твоїх звичайних слів,
Що переслідують мене усюди.
Від погляду, що якось… та змінивсь.
Від жестів… від тебе самого…
І скільки ще я витримаю. Ні…
Ти мабуть не почуєш цього всього…