Пiсня про одягненого короля та голий народ

Жив був король.На диво
В душі він був естет
Любив усе красиве
Величнісь – маєстет.
Любив свою корону,
І крісло, й унітаз,
Доріжечку до трону,
І навіть свій маразм.
Мов рима для поета,
Так царський стиль життя,
Викохував естету
Високі почуття.
Та якось випадково
Простий і бідний люд
Потрапив, нелакований,
На очі королю:
«Який народ невтесаний!
Цей жалюгідний вид!
І цей кричущий нЕсмак!
Вже так мені обрид!
О, жалюгідні ланці!
Наважилися як -
Уразити уранці
Мій естетичний смак?
Це ж негігієнічно,
Носити секонд генд,
І антиестетичний
Сповідувати бренд!»
І... гострота моменту
Народжує указ:
«Закрити секонд генди
Навіки і нараз!»
З високою метою
наказ пішов у люд:
«Вдягатися пристойно
На радість королю!»
-Король наш- просто диво!
Співав народ в той день
-Який король дбайливий,
І вартий цих пісень!
-Король гидливий трохи,
казали тет а тет,
у чомусь може й рохля,
але ж який естет!
Який високий приклад
Народу показав!
Дарма, що дрантя зникло!
Народ не комизА*!
Ходитиме і голим
І босим по ріллі,
Щоб тільки задоволені
Лишались королі!
................................

Комиза* - вередун