ДЕ Ж ТИ?

Я уже не питаю: « Де ж ти?»
Не озвешся. Знаю напевне.
Одягаю старенькі мешти,
Йду на пошуки. Вперто. Ревно.
Обережно, ніби по трапу,
По місцині іду знайомій...
У гущавину кличе запах,
Вабить свіжий, солодкий спомин...
То пусте, що втомились ноги...
Ти, я знаю, більшого вартий.
Я заради спіткання, їй Богу,
Зранку тут стояла б на варті..
Під ногами торішнє листя,
У літаври серце забило...
Ну, привіт! Ходімо в "обійстя"!
Мій грибочок. Улюблений. Білий.


Рецензии
Ну, тут уже без облому! Я заздалегідь чекала на щось отаке - улюблене, біле.
Наталю, тішуся з того, що героїня шукала коханого у "мештах"! Вітер із заходу очевидний, я тішуся несамовито!
Твоя поезія оригінальна і завжди цікава, Наталько. Як тобі це вдається? Звідки у цій милій голівоньці такі симпатичні образи і завжди свіжі ідеї?

Леся Романчук   07.11.2008 20:17     Заявить о нарушении
Лесю, після таких слів хочеш не хочеш, а мусять з*являтися ідеї, щоб не розчаровувать... А з приводу мештів... то я ж вчилася 5 років у Чернівцях- Буковина(!), ще й за гуцула заміж вийшла, то дещо запам*ятала
з тамтешнього колориту:)))

Наталя Терещенко   07.11.2008 23:11   Заявить о нарушении