мiське

Дивлюся порожніми вікнами
на листочки тополі, що тріпотять так відчайдушно.
Простягаюся язиком вулиці і торкаюся твого носа,
що маячить на околиці міста старою вежею.
Я виникаю нізвідки посеред площі
чорною кішкою — подертою і трьохногою.
Ганяти голубів-страхів якось несила
чи просто лінь — вже не можу збагнути.
Шукаю тебе у всіх закапелках,
по всіх смітниках,
на яких іноді можна знайти багато цікавого.
Ось чиясь думка. Незручна і що муляла.
Ось почуття якісь — надто вже скомкані,
щоб можна було зрозуміти, які.
А ще — купа слів, що взялися іржею,
через яку слабко вгадується колишній їх блиск.
Купа всього. Тебе ж — не знаходжу.
Прямую далі — до капища ближче.
Маю надію — її підібрала на звалищі — тебе там зустріти.
Але від тебе там — лише обгортки цукерок.
Вони камінням лежать, не реагуючи на тужіння вітру.
Охайно і обережно викладую поруч надією сумні візерунки.
Можливо,ти знайдеш мене по ним, коли прийдеш сюди.