Ви пiдмiтили вiрно, я дещо спiшу...

Ви підмітили вірно: я дещо спішу.
Що ж... Мій потяг пішов -
       на "зелений"...
Я дорогу відкрив ще одному віршу
У вагоні, де протяг скажений...
А в сусіднім купе дикий вибухнув сміх,
Наче осуд якийсь над моєю судьбою...
Але раптом хтось втомлено
       зойкнув і стих,
І в полицю судомно уткнувсь головою.
Заморгав світлофор - не спіши! -
       зоддалік,
Проявивши до мене свій норов "червоний"...
Заспокоїв людей молодий провідник,
Коли гальма верескнули із-під вагонів.
Так, життя - це транзит...
       Спішимо хто куди.
Жаль, остання зупинка
       вже не за горою...
Мов ліхтар,
       в небі місяць поблід молодик,
Як "стоп-кран"
       хтось зірвав у ночі з перепою.
Ось нарешті знаходжу
       затишний куток,
У важкій перевтомі
       сумирно дрімаю...
І вві сні компосую в минуле квиток,
І з мандрівки в мандрівку
       втікаю, втік - каю...
Ви завважили вірно, я дещо спішу...
В кут глухий упирається
       місячний промінь...
Тому кожного дня я експромтом пишу -
Мчу від станції "Мрія"
       до станції "Спомин".

5 грудня 2004 року.
Автор Геннадій Сівак.