Дорога в дощ - Збiрка - Парасоля для дол
що й гірчити за вітром нічим.
Милі мнуть пластилін і плин –
то росте, то біжить на віче.
А дорога – не приведи,
а як вже... – поклади на місце.
Ніби збігло все, крім води,
ніби збіглися прикрі вісті.
Кола біг – з горілиць-до-ниць,
перекручення, переходи.
І по в`язи добро криниць
та розмиті до пекла сходи.
Зупинилася ковила,
раптом впала і яр кістляво
доторкнувся чолом села
та з руки відпустив отаву.
Кинусь каменем навздогін –
пощо серцю у п`яти гнатись.
Не топчіте, дощі, полин,
бо вже нічим... Ось серце – нате!
23 Жовтня 2008
Свидетельство о публикации №108102400113
http://scit.boom.ru/iskustvo/iskustvo_italii68.htm
гарний віршований пейзаж, от тілки проста метафора зозмоклої глини, чомусь обліпилася алітерацією - Милі мнуть пластилін і плин
і останнє мазохістичне - не зрозумів.
Кинусь каменем навздогін -
пощо серцю у п`яти гнатись.
Не топчіте, дощі, полин,
бо вже нічим... Ось серце - нате!
Тернер, обожнював стихію. Тілки не меланхолійну, а буйну.
Вітаю, Славко
Иван Славко 25.10.2008 00:47 Заявить о нарушении
Цікавий лінк.
Остання строфа - ніби прихід до самого себе - бажання злитися зі стихією...
Я би так сказав...
Юрий Лазирко 25.10.2008 21:19 Заявить о нарушении
Иван Славко 26.10.2008 00:19 Заявить о нарушении