Клеопатра й Антонiй. Вiйна

Уривок з роману "Граvitaція". Гра ІІ.

...Від Антонія небагато й вимагали – покинути Клеопатру, повернутися в Римерію і скласти повноваження консула.

Клеопатра

Що скажеш Антію? Тепер немає
шляху назад. Війна або розлука.
Вирішуй. У Римерії ославили мене
якоюсь чарівницею лихою,
що обплела тебе, немов змія,
і збила зі шляху чеснот і слави.
Стомилась я від звинувачень низьких,
що Птолемеїв рід ганьбити сміють.
А може, й справді повернись, покайся...

Антоній

Покаятись? Мені? Сама не віриш
в те, що сказала, Клео. Я не хлопчик.
Я муж державний, полководець, воїн!
І не Октавіан мені до пари.
Він хоче залишитися один,
один з вершини хоче споглядати
на світову імперію, покірну
його лиш волі. Щоб один на світі
він керував, вирішував, судив,
хто правий, а хто ні, хто чесний,
хто безчесний, він хоче
всьому світу диктувати
свої поняття честі і свободи.
Але забув, чи приховав підступно,
що світ такий зоветься – тиранія,
а там, де є тиран – нема свободи,
яку римериканці прославляють
найвищою серед земних чеснот.
Ні, Клео, я не бог, у мене справді
і вад, і рис поганих значно більше,
ніж у сенаті кажуть.
Я лінивий. І випити люблю.
Люблю жінок. Неробство полюбляю.
Я – веселий, звичайний собі смертний чоловік...

Клеопатра

Тому тебе і любить мій народ...

Антоній

І отому не дам Октавіану
до рук прибрати край багатий твій
і знищити усі його святині,
переробити все на свій копил,
бо так, йому здається, буде краще.
То про яку свободу йдеться, Клео?
Сьогодні бачить ворогом тебе,
а завтра буде Ірод Іудейський,
а потім кожен, хто під його дудку
не схоче танцювать. Я мушу, Клео,
прийняти бій, очолити війська.
Єдиний шлях – розбить Октавіана.
Інакше – смерть. Не тільки нам з тобою –
усій твоїй країні, а разом із нею –
династії прадавній Птолемеїв!

Клеопатра

Ні, краще смерть, аніж таке безчестя!