Скільки років на тебе чекаю.
Уже голівка посивіла за цей час,
Ледве ходять ноги, а я й досі виглядаю,
Щоб не спізнитися, коли постукаєш до нас.
Дивлюсь з вікна у бік дороги.
Як прикро, що мій зір не огорне світи,
Шкода, що стоптані старечі ноги
Не в змозі стріти те, що не знайти.
Піти далеко, на край світу,
Та тільки б знати, куди йти.
Хоча б маленьку звісточку до літа,
Коли ряснітимуть життям сади.
Де ти, синку? Може, у могилі,
А я чекаю марно десять літ.
Може, повернутися не в силі,
Бо важкий камінь – цвинтарний граніт.
Не певна, чи молитись за живого,
Чи запалити свічку за покій душі.
Судити – привілеї Бога.
Мені б лише дізнатися, де ти.
Де ти, сину?
© Copyright: Татьяна Левицкая, 2008
Свидетельство о публикации №108101202414
Свидетельство о публикации №108101202414
Рецензии
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.