Досить одного лиш погляду,
щоб здетонувало всередині мене слово.
Отак запросто. А що мені потім робити з ним?
Коли воно впивається скалками в нутро моє?
Коли проникає в найменші шпарини свідомості..
І навіть більше того — залишається в моєму “it”.
Назавжди. І жоден психотерапевт
не переведе його в іншу категорію.
Чи є це страшно? Та, власне, ні.
Це просто така буденність.
***
© Copyright: Френия Шизо, 2008
Свидетельство о публикации №108100900779
Свидетельство о публикации №108100900779
Рецензии