Лямур
Захололо-пригусло,
Та не скам*яніло в душі,
бо осіло у серці,
немов різнотрав*я медове,
те колишнє гаряче,
що нині уже не пашить,
те колишньо- п*янке,
що уже не вирує, мов повінь.
А було ж, а було,
Мов безмежжя травневих бузків,
Як липнева гроза
У гарячій розповені літа,
Золота акварель
у майоліці світлих мазків,
вар*єте почуттів,
при свічах зорепадів-леліток...
Захололо – пригусло.
Чому не питаєш «чому?»
Мовчимо... розуміючи марність
Цього запитання,
У гарячих долонях
Ми гріємо згуслу лямур
І, зігрівшись, вона
неодмінно відтане, відтане...
Свидетельство о публикации №108100901038
Але згуслу лямур я в цьому контексті собі уявляю слабко. Щось текст занадто органчний, а лямур просить іронії. Як на мене так.
Єдине, що тут тримає цього хранцузького зайду, це рима.
Наталько, не мур-мур-гар-гар на мене, хай би була наша звична проста любов, та й по всьому.
Леся Романчук 09.10.2008 21:05 Заявить о нарушении
Наталя Терещенко 09.10.2008 21:19 Заявить о нарушении
Леся Романчук 09.10.2008 21:56 Заявить о нарушении