Лiтнiй триптих

Літній триптих

1

Червневий упал* – літо вже достоту,
Час сіножатей – втомлива пора,
Мене, вигнанця, козака-голоту,
У край волошок стежка завела.

Покинув все: докучливу роботу,
Самітню хижу – не нажив добра.
І нині маю я одну турботу,-
Укіс в степу дідівськім, край села.

Я зустрічаю солов'їні ранки
В звичайній праці, помахом коси,
І василькові стеляться підранки,

У діамантах свіжої роси.
Частує дівчина, - вишенька струнка,
Горням по вінця повним молока.

*упал(польск.) - спека

2

Ой, ти літечко – краснеє, ясне,
Полуничними пролите медами,
Ночами теплими, зорями рясне,
Дівочими палкими устами.

Ой, ти літечко – теплеє, красне,
Повне засмаги, цілюще дощами.
Дажбоговий зір довго не гасне,
Милуючись вишневими мостами.

Вже й вечір, налаштовує вітрила,
О, ця одвічна, нерозмінна сила,
У пристрастях і таїнствах своїх.

А скільки певності буття й спокою,
Пасеться з кіньми місяць під рікою,
Невтомний час над шляхом стишив біг

І щекіт солов'їв колосить хліб.


3

Проходить гожий серпень по стерні,
Клечальна пісня струменить на вітрі.
Черлець і золото в його палітрі,
І акварелі неба неземні.

Мій давній край в бурштиновім огні,
Плека надії і діла нехитрі,
Зернитця слово у простій молитві,
Що визріло на рідній стороні.

Невтомний місяць грає у підповні…
І росяні сади багатством повні, -
Уся рідня вечеря за столом.

А гостеві, мов гетьману, – Чолом!
І чарка щира, і пшеничні голуби,
Зерно тужаве, сповнене снаги.

Знадiєне на весни і плуги!