Крик душі, неначе атом,
Розливається по тілу
I день, що був раніше святом,
Веде мене в могилу…
І наче Прометей закутий
Б’ється серце у мені,
А біль такий могутній
Розриває душу на шматки!
Печаль там в’є собі гніздо
З душевних і сердечних ран,
Це все її, її майно,
Як темний телевізора екран!
Самотність посилилася, як вдома,
І мене потихеньку вбива,
Все швидше і швидше утома
Шепоче: «Тепер ти моя»!
Самотнiсть
© Copyright: Ольга Стужная, 2008
Свидетельство о публикации №108100402964
Свидетельство о публикации №108100402964
Рецензии