Свіча догорає… Невже отак просто
І наше життя промина.
Неначебто вчора – маленького зросту,
А нині – на скронях уже сивина.
Погляну на свічку – аж смуток охопить…
Невже так буває в житті:
Горіти для когось так ясно й охоче,
А потім померти на самоті ?..
Ні, цьому не вірю я. Так не буває.
Якщо вже для когось живеш,
Коли твого щастя на двох вистачає,
То просто “ніким” ти уже не помреш.
Тебе пам’ятатимуть ті, хто з тобою
Хоч хвильку щасливі були,
А більш пам’ятатимуть ті, хто журбою
І болем своїм поділитись могли.
То ж як там буває в житті – я не знаю,
Але розумію одне:
Хоч свічка згорає й життя проминає,
Що добре у ньому було – не мине.
1997
Погляд у майбутн
© Copyright: Алина Вороницкая, 2008
Свидетельство о публикации №108100101145
Свидетельство о публикации №108100101145
Рецензии