Закоханi у скверику сидять

Закохані у скверику сидять,
На перехожих дивляться щасливі.
Цікаво, скільки їм? За сімдесят?
Але хіба це так уже й важливо.

Коли разом вони вже стільки літ
Живуть і навіть стали cхожі зовні,
Тепер їх душі просяться в політ,
Де купола виблискують церковні.

Вони один для одного усе,
Бо з"їли не один мішок із сіллю,
Разом. А от недавно десь оце
Вже відгуляли золоте весілля.

Й хоч золота вони не нажили,
Крім того, що серця із нього й руки,
Та разом по дорозі цій пройшли,
Століття пів без думки на розлуку.
       
…А вітерець продовжує гулять,
І їх волосся пестить посивіле.
Закохані на лавочці сидять
У сквері, під будинком пристарілих.
       2000


@@@@@@@@@@@@@@@@@@
       Перевод Геннадия Евса


Влюбленные всё в скверике сидят
И на прохожих смотрят так счастливо
Но только сколько им? За семьдесят?
Иль это уж не так и важно диво…

И если вместе, они столько лет
Живут. И звуком стали схожи голоса,
Теперь их души просятся в полет,
Где им блестят от церкви купола!

Они друг другу в этой жизни все,
И съели не один мешочек с солью!
Все время вместе и веселье здесь свое,
Про свадьбу золотую вспомнят с болью...

Пускай же золота они не нажилИ
Кроме того, что сердцем всем открыты
Да вместе по дороге той прошли
Столетья, без дум разлук забытых

А ветер продолжает дуть опять
И волосы трепать как перемены
Влюбленные на лавочке сидят
В том скверике, у Дома престарелых…