А біль і туга розпирають груди
І тихий смуток серце розрива,
І спокою нема...
Його й не буде
І знову, знову поросте трава
По тій стежині, що ходив до мене...
І, наче, вимре все навкруг живе,
І листя, що колись було зеленим,
Вмить пожовтіє й до землі впаде.
...А сонце, сонце...Де ж воно сховалось?
Чому своїм теплом не зігріва
Ту, що колись так ніжно і ласкаво
Промінчиком торкалось?...
Вже нема...
Нема нічого, що б зігріло душу-
Їй холодно й самотньо в пустоті.
Чому ж так тяжко я страждати мушу
В своїм ще зовсім молодім житті?...
За що Ти, Боже, так мене караєш?
Може навчити хочеш Ти чого?
Навіщо серденько моє Ти краєш?
Я ж всеодно кохатиму його...
Аліна Вороніцька
Сумне кохання
© Copyright: Алина Вороницкая, 2008
Свидетельство о публикации №108092301739
Свидетельство о публикации №108092301739
Рецензии