I я заснула на твоiм плечi
знеможено... Останній поцілунок
нам перебило світанкове сонце,
що з білих хмар примружилося хитро
до білого безладдя простирадл...
О день, так недозволено яскравий!
Накрий нас знову, прохолодна ніч,
дай нам пірнати хвилями твоїми,
солодкими, гарячими, мов кава,
і ніжними, немов слова і руки...
Не порахую, скільки їх у тебе...
Здивовано заплуталося небо
у кучерях тугих, немов обійми...
Не відпускай, тримай мене, тримай,
О незбагненна ночі таємнице,
тривай довіку, безкінечна будь...
Свидетельство о публикации №108091904150
Ваш світанок мені нагадав інший ранок
http://www.stihi.ru/2004/12/17-1392
Иннокентий Флик 21.09.2008 21:00 Заявить о нарушении
http://www.stihi.ru/2008/07/03/2611
До Японії далеко, але зате по-нашому.
Леся Романчук 21.09.2008 22:57 Заявить о нарушении
Якщо вже ми зайнялись дослідженням наших дотичних ліній, дозвольте Вам запропонувати ще такий твір Вашого покірного слуги
http://www.stihi.ru/2006/06/06-2518
З незмінним теплом до Вас в'язень замку ІФ :-)
Иннокентий Флик 22.09.2008 19:23 Заявить о нарушении