Чому з тобою ми, немов чуж?
Куди подівся вогник у серцях, -
Той, що запалював нам спільнії надії
І змушував боротись за життя?
Як сталося, що втратили ми радість
Від зустрічей, що вабили теплом?..
Були любов і злагода... Натомість
У наших душах оселилось зло.
І зникли десь повага й розуміння,
Немає щирості... Аж сумнів огорта.
І сподіваємось тепер лиш на терпіння,
Хоча й його не завжди вистача.
Скажи, чи довго зможемо боротись
Без віри і надії в майбуття?
За неповагу прийде час каратись,
Та пізно буде вже для каяття.
Аліна Вороніцька
Свидетельство о публикации №108091902050