Зола

В моїх очах вже нічого не жевріє,
У них нічого вже давно нема.
Нема нічого, крім Надії однієї,
Нема нічого, крім твого тепла.

В душі моїй безбарвна безнадія квітне,
Лиш зрідка там проміння сонця світить
І, іноді, співає одинокий птах. Там пустош
І перекотиполе по ній все котиться...

У серці моєму сліз тих непролите море,
Провалля ран великих и малих
Від зрад і знов загубленої долі,
Від того лиш, що не почув, не зрозумів мене.

Однак зломить мене все ж не вдалося,
Хоч намагався ти з усіх слабеньких сил.
Зігнув мене, неначе ту лозу, що біля річки,
Та випросталась знов і більше не зігнусь.

 І не достукатись тобі до серця тих глибин,
Що ще недавно зовсім лиш тобі відкрилось,
Хоч якби ти не намагався знову це зробить,
Бо ти поправ їх, наче бруд з під ніг своїх.

Любила, як нікого, у серці довго берегла,
Неначе скарб той рідкий з дна морського
І, ось я той злотий ларець відкрила сміло,
А там лише холодний попіл і стара зола...
17.09.08