Снова осень зонтиком прикрылась...

Владимиру Мисюре,
украинскому поэту,
посвятившему песню
моей потерянной любви!

В. Місюра

Пізня-зустріч

Як весна-царівна золота прийшла,
Нам неждану зустріч раптом принесла.
Подарунок долі, ніжний серця світ,
Ми її чекали стільки довгих літ.

Спалахом кохання,
Зустріч ця остання,
Запізніла зустріч спогадом гірким.
В наші сподівання
І в палкі бажання
Пересічним вітром заміта стежки.

В радісним пориві душі знов злились,
Полетіла пісня у небесну вись.
Там кохання наше пишно розцвіло,
На землі квітками, травами зійшло.


Та не довго бути радісній порі,
Визначено далі десь там у горі.
Серце не здолає цих душевних мук,
Вже Весна тримає жовтий цвіт розлук.

15 апреля 2005

В. Осінь

Знову осінь розкриває парасолі
І дощем змиває слід твій непомітний.
Я тебе вже не зустріну мимоволі
І тому такий сумний та непривітний.

Ні, надія не вмирає,
Ні, вона ще не остання.
Знову серце зігріває
Казка першого кохання.

Я не хОчу заблукати між роками,
Щоб своє лишити серце у полоні,
І тебе вже не кохаю до безтями,
І твої не пам`ятаю вже долоні.

Так, надія нас шукає
Ніби Мавка чорноброва.
Знову пісня нам лунає
Як твоє завітне слово.

20 апреля 2005