Душа моя до Тебе лине...
Квітучим яблуневим садом,
І стиглим колосом пшеничним,
Осіннім пізнім зорепадом!
Душа моя до Тебе лине
Дощем і снігом, сонцем й тінню,
І моря радісним зітханням,
І ночі тихим шепотінням...
Душа моя до Тебе лине,
Тебе чекає у безсонні,
Безодні розпачу і туги,
І днів шалених миготінні.
Душа моя до Тебе лине,
Тебе жада тіеї миті,
Коли зима колючим вітром
Сплете мереживо на вітах.
Тоді Любов здолає мури
І зацвітуть надії квіти
Твоя Любов, єдина в світі,
Спроможна в вічності зігріти...
Свидетельство о публикации №108090803041
Чудовий вірш за змістом - сподобався дуже. Сказано про надію та любов до Бога так щиро та поетично - браво! У Вас талант - не сумнівайтесь.
Останній рядок - треба виправити на слово "спроможна".
І ще по суті: можна в кінці віршу суттєво змінити акцент. Останнє слово визиває великі сумніви що-до доцільності його використання якщо мова йде про вічну участь людини. Чого б це Богу зупиняти вічність? А от слово "відновити" - вже ближче до плану спасіння людини. Хоча - можливо ви щось придумаєте краще.
З повагою, Ріта та тато Сергій
Рита Александренко 16.12.2015 00:29 Заявить о нарушении
Лилия Горская 28.12.2015 20:08 Заявить о нарушении