Записки ни о чем

Бракує...
Бракує розуму (якого ніколи й не було), щоби вигадати щось краще.
Бракує нових слів.
Відчуття вкрадливо (та достатньо єхидно) підказують, що зараз буде винайдено ще одне ні про що не кажуче творіння.
Бракує...
Бракує тебе.
І чому ті кляті зорі ніколи таки не падають вгору? Справді, то ж ніяка не риторика, не чому заради „чому”. Чого бо вони завжди котяться додолу??? (Думаю то ще раз доводить, що нема на землі ніяких зірок – тоді б хоч зрідка якась зірка падала із землі, а вони лише летять і летять додолу. Якась чудернацька нефізюча фізика, ноги мені у рота!)
роздовбаний радіоприймач (чудернацьке слово – приймач:) кілька років уже безперестанно доносить оточуючим не менш роздовбані звуки рок-н-ролу
[речі старіють, ламаються та починають танцювати]
Боюся...
Боюся лише двох речей: боюся бути як усі, боюся смерті – здається, ці дві речі глибоко пов’язані.
Уявляєш, американці щодня зїдають 18 гектарів піци. Якби українці мали хоч краплю якоїсь там гордості, рядком вище були б приведені не гектари піци, а гектари сала. Та чого вже там, дивлюсь і плачу.
І ще душа моя (таки напевне садистська:) ні краплі тебе не шкодує – чия бо вина, що ти не знаєш моєї мови, а мені саме так закортіло побалакати – ти бо може і злякаєшся, та вже так.
Знаєш, жінка бо завжди знайде що сказати, навіть коли треба помовчати. А балакуча жінка (на кшталт мене) навіть у власній труні знайде що мовити.
Хворі люди навкруги винайшли парасолі та дахи, крізь які зовсім не видно неба (то, мабуть, щоб не здогадатись про зорі, вірніше, про їх відсутність;). Для таких єдина можливість побачити зірки (і чого бо мене так турбують оті грудочки, що насправді і не мерехтять зовсім, а лише дурять нас своєю близькістю?) випадає тоді, коли у них сп**дять намет.
Літо тільки скінчилося, а вже мерзну. Страшенно не люблю, коли речі закінчуються, а воно, падлюче, взяло та й скінчилося.
Хм. Тьмяна сутність цього твору...

Чи потрібна я тобі така, як є?

Чи любив би ти мене, якби я була без волосся?
Або, навпаки, якщо би у мене виросли вуса чи борода?
Чи любив би ти мене, якби у мене залишилось півтори ноги та пів вуха?
А якби я стала вдвічі більшою? Втричі товщою?
 (Правильна відповідь: „ні, але ми могли б залишитись друзями”:)))