У тривозі стара мати
На сторожі коло хати
Дітей своїх виглядає,
Сльози гіркі витирає,
А вони не йдуть.
Плечі низько опустила,
Гіллям важким руки.
«Де ж це мої діточки?
Де ж мої онуки?
Я ж вас пестила, ростила,
Навчала співати,
Віддала свої вам крила,
Щоб могли літати.
Чи хіба не догоджала,
Як були орлята?
З рушниками відряджала
Світи пізнавати.
Нащо крила ті дала я?
Щоб ви відлетіли?»
Глядь, у небі біла зграя,
Аж руки зомліли.
Піднялися оченята,
Почали благати:
«Приземляйтесь, янголята,
До рідної хати.
Притулюся до вас, любі,
В останні хвилини».
У старенької голуби
Очі, як в дитини.
Зграя вище закружляла,
Бліда мати мовчки впала,
Спустошено схилилась,
До земельки притулилась.
А вони не йдуть.
А вони не йдуть
© Copyright: Татьяна Левицкая, 2008
Свидетельство о публикации №108082703591
Свидетельство о публикации №108082703591
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.