Побалакай із нею тихо, спокійно,
Пошепки щось намалюй,
Пригорни до грудей, мов дитятко покірне,
Ніжністю втіш, поцілуй.
Спокуси поцілунком вуста нетерплячі,
Бач, вони листям тремтять,
Зашаріються полум’ям щоки гарячі,
А мрії у рай полетять.
Навіщо кличуть думи знеболені,
Творять в уяві казки,
Скоро вже ранок… вони такі стомлені,
Та не можуть притулок знайти.
Рвуться на волю в замріяне поле,
Лоскочуть болісний сум.
Не залишай, приречена доле,
Зненацька сполоханих дум.
Не збуджуйте, думи, спокій дівчини,
Дайте забутись на мить,
Хай відійде гіркота калини
Із серденька, хай вона спить.
Безсоння
© Copyright: Татьяна Левицкая, 2008
Свидетельство о публикации №108082703571
Свидетельство о публикации №108082703571
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.