(Дух i душi)
Якщо слух ти маєш, то можеш вночi
Почути такого, що навiть боги
За серце беруться i плачуть навзрид,-
Як люди не можуть позбавитись кривд?
Не мiг я заснути в ту нiч рокову,
I чув як кричав хтось на жiнку свою.
Свiтилось вiкно, де цi люди живуть,
I бачив там все, не забуду мабуть.
Все золото свiту дарую тобi,
Ростеш ти, як квiтка, в теплi, без журби,
Чого же ти хочеш, менi поясни,
А може дарунки - тобi замалi?
Заплаканi очi були, як смола,-
Мовчала вона, ще дитятком була,
Все тiло скулилось, злякалося слiв,
Чекаючи болю вiд цiх матюкiв.
Де правда закопана, люди, скажiть?
Що краще: любов чи та лютая злiсть?
З пiтьми на цю сцену дивилась душа,
Що в тiлi моїм, i була чуть жива.
Де правда?
© Copyright: Аркадий Ильчук, 2008
Свидетельство о публикации №108082703295
Свидетельство о публикации №108082703295
Рецензии