Схаменiмось, люди

Куди заведе ця дорога,
В яку ще людську круговерть ?
Хоч є в ній початок з порога,
Кінця їй нема, хіба - смерть.

Ревіння моторів та скрегіт,
Скрізь - безлад і купи сміття.
То - дике ридання, то - регіт
Доконують аж до виття.

І як нам той клекіт почути,
Що лине аж ген з висоти ?
Які журавлі ? Все забуте !
З природою ми вже на ти.

Ламаємо, спилюєм, ріжем,
Будуємо щось до небес.
Обридли плоди нам вже свіжі,
То краще хай йдуть геть, під прес.

Повітря таке, що не знаєм.
Чи довго ще дихать, чи ні,
Від вишок мобільних згасаєм,
Їх відблиск - скрізь, в кожнім вікні.

Будь проклята та радіація !
Поїла пів людства вона.
Ми вигинем зовсім, як нація,
Земля вже із нами кона.

Куди нам втікати і де є
Той прихисток, чи якась тінь ?
Де ті мудреці, де ідеї,
Заритись куди, в глибочінь ?

А може Галактика прийме
На іншу планету ще нас ?
Пригорне, як рідних, обійме,
Вдарує нам зоряний час.

Давайте не будем чекати,
Хто ще б нам цю милість підніс.
Життя ж не два рази втрачати,
Чому все пускаєм навскіс ?

Коли схаменемось ми, люди ?
Допоки не пізно, не крах,
Направим наш розум облудний,
Покаймось в своїх ми гріхах.

І тільки від нас це залежить,
Чи звернем на правильний путь.
Господь із небес теж там стежить,
Чи милувать нас, чи забуть.

(23.10.2006)