Дiвчата у примiському поiздi

       
 І

Чого ти зажурилась?
Чи рано одружилась?
Чи може не щаслива
В одруженні своїм?

Та не журись, не треба.
Поглянь на синє небо,
На сонечко грайливе
І посміхнися їм.

Ти молода і гарна,
Твоя тривога марна,
Все в тебе добре буде
На слово вір мені.

Легкою буде доля,
З життєвого ти поля
Пожнеш врожай багатий
Не залишиш стерні.

ІІ

Розметалось по плечах волосся,
Виграє ніби хвилі, воно.
Я дивуюся: як їй вдалося
Вплести в кучері терпке вино?

Я не неї дивлюсь і п’янію,
Від волосся, від вуст і очей.
Зараз все опишу як зумію
І віддам їй я віршик оцей.

Нехай знає про силу чарівну
І на щастя собі поверта.
Я її, як казкову царівну,
Не забуду ще довгі літа.

ІІІ

Струнка, висока, довгонога
Ввійшла в вагон, і я завмер.
Давно забутая тривога
Мене бентежить ще й тепер.

Її красиві довгі ноги –
Шедевр всевишнього творця.
Як заздрив я в ту мить дорогам,
Якими йшла дівчина ця!..