Я стомлена таким життям,
Такою карою небесною.
Всі кажуть : "Ти собі затям
Й змирись із мукою тілесною.
А я ніяк ще не збагну,
За що так сильно я покарана ?
Як соломинку, себе гну
Під тягарем, та все ж не скорена.
Як білі лебеді в ставку
Все зводять гордо вгору голову,
Напевно ж, долю і собі таку
Створю стійку, неначе з олова.
Щоб не змогла від різних бід
Ні впасти, навіть не схилитися.
Щоб по собі лишила слід,
Щоб хтось зміг мною ще гордитися.
(24.04.2006)
Таке життя
© Copyright: Любовь Левицкая, 2008
Свидетельство о публикации №108082202669
Свидетельство о публикации №108082202669
Рецензии
