Така печаль моя глибока,
Тому і не дістати дна.
Чому така я одинока ?
Хоч між людьми, та все ж одна.
Одна-однісінька на світі
В своїх я мріях і думках.
Неначе, ніде правди діти,
Усе життя - суцільний крах.
Бо не життя це - животіння.
Як без кохання можна жить ?
Але бракує вже терпіння,
І серденько болить й болить.
Та що кохання, воно жагуче,
Тепло б відчути і ніжність рук,
Нестерпні сльози, гіркі й пекучі,
Не задавали б душевних мук.
Ще розуміння завжди чекаю.
Без нього марне спільне життя.
Мабуть, даремно в долі благаю,
Адже назад вже нема вороття.
Пройшла весна, літо згасає,
Невдовзі осінь, а там й зима.
Минула юність, зрілість минає,
Проте любові усе ж нема.
Тому й така я одинока
І у печалі не видно дна.
Як та волошка синьоока,
Завжди сумна я, завжди одна.
Моя печаль
© Copyright: Любовь Левицкая, 2008
Свидетельство о публикации №108082202276
Свидетельство о публикации №108082202276
Рецензии