Як перше слово, наче перший біль,
Як перший падолист на перехресті,
Так незбагненна ще, не ясна ціль,
Та, за яку я маю хрест мій нести.
А тиха ніч - і темна, і німа
Пливе, як марево, в імлисту сіру даль.
Лиш вороття в минуле вже нема.
Воно у спогадах зосталося, на жаль.
Одна печаль, одна туга і сум
Заполонили душу, як туман долину.
Аж млосно від отих пекельних дум,
Що рояться у мене щохвилини.
Я хочу знати, чи так довго ще
Я буду, мов та свічечка горіти
І зкапувати свій душевний щем,
А потім тільки жевріти і тліти.
Душевний щем
© Copyright: Любовь Левицкая, 2008
Свидетельство о публикации №108082202069
Свидетельство о публикации №108082202069
Рецензии